Чи підтверджує археологія Книгу Мормона?

Подібно до Біблії, Книга Мормона представляє себе як історичний запис Божого одкровення людству про Себе. Обидві книги говорять про Ісуса Христа і різних пророків, які описуються як реальні люди, що жили в певних місцях у певні часи людської історії. Ці історичні твердження змусили науковців вирушити на пошуки археологічних доказів існування народів і подій, описаних у Книзі Мормона, які мали б пряме відношення до питання археології цієї книги.

Звичайно, існують межі археологічних досліджень. Археологія не може довести або спростувати надприродні події або духовні істини Книги Мормона. Проте, у пошуках доказів існування цивілізацій, описаних у Книзі Мормона, археологія може допомогти нам зробити оцінку історичної достовірності цього письмового документу. Свідоцтва, що підтверджують історичні заяви Книги Мормона, також можуть вплинути на нашу довіру до її духовного змісту.

Географічні припущення

Книга Мормона описує світ своїх мешканців як землю, схожу на скляний пісочний годинник, яка складається із „землі на півднї” і „землі на півночі”, оточених водою, і поєднаних між собою „маленьким перешийком” землі (Алми 22:32). Як визнають мормонські науковці, першим кроком в археологічному оцінюванні Книги Мормона, є обов’язкове визначення розташування цих територій.1

Здається, визначення географічних розташувань Книги Мормона — доволі проста справа. Натомість, ця тема стала питанням палкої дискусії, під час якої теорії сучасних мормонських науковців протиставляються традиційному вченню Церкви мормонів.

Традиційний погляд

Згідно зі словами Джозефа Сміта і наступних президентів і апостолів Церкви мормонів, географічні межі територій Книги Мормона включали практично всю площину Північної і Південної Америки.2 Джозеф Сміт визначив узбережжя Чилі як місце, з якого група Легія прибула до Нового Світу3, він встановив пагорб Кумора — місце епічної битви між Нефійцями і Ламанійцями, приблизно у 6 000 миль на північ у Пальмирі, штат Нью-Йорк. Таким чином, Північна і Південа Америка мали складати два округлих виступи пісочного годинника, з’єднаних між собою „маленьким перешийком” — Центральною Америкою.4

Джозеф Сміт також навчав, що американські індіанці є нащадками Ламанійців. Історія Церкви містить випадок, коли у червні 1834 року, знайшовши скелет в індіанському могильному пагорку в Іллінойсі, Джозеф Сміт, під божественним керівництвом, встановив його належність Ламанійському вояку Зелфу:

„...видіння минулого були відкриті моєму розумінню Духом Всемогутнього, я виявив, що людина, чий скелет лежав перед нами, була білим Ламанійцем — великим, кремезним чоловіком, мужем Божим. Його звали — Зелф... він був відомим від пагорба Кумора, або східного моря, і до Рокі маунтінз (Кам’яних гір).5

Церква мормонів продовжує навчати, що корінні жителі Америки — прямі нащадки народів Книги Мормона. Наприклад, в сучасних виданнях Книги Мормона, починаючи з 1981 року, вступ до книги описує Ламанійців як „основних предків американських індіанців”.

Що змушує мормонських науковців висловлювати заперечення?

Не зважаючи на вчення духовних лідерів Церкви, яке не викликало сумнівів протягом сотні років, ряд мормонських науковців дійшли висновку, що традиційний погляд на географію Книги Мормона не відповідає дійсності. Їхні висновки базуються на низці головних проблем, які з’являються під час виникнення практичної необхідністі у застосуванні описів Книги Мормона (про час проходження відстані і зростання населення) до величезних територій Північної і Південної Америки. Наприклад, Книга Мормона чітко говорить, що конкуруючі цивілізації Нефійців і Ламанійців були зосереджені біля „маленького перешийка” землі (певно, треба розуміти, що вони розташовувалися де-небудь у Центральній Америці), проте, Книга Мормона також говорить, що вони погодилися зустрітися для вирішальної битви біля пагорба „Кумора” (Мормона 6:1-6). Джозеф Сміт і мормонська традиція визначають це місце на відстані у декілька тисяч миль на північ, у штаті Нью-Йорк. Важко знайти розумне пояснення, чому армії мали подолати таку величезну відстань, щоб зійтися у битві.

Ще одна значна проблема географічного питання Книги Мормона стосується передумови, згідно з якою корінне населення великих Північного і Південного Американських континентів — це нащадки двох дуже маленьких семітських груп — переселенців трансокеанського походження (Яредійців, які прибули у Новий Світ між 3000-2000 рр. до н. е., але пізніше винищили себе, та другої групи — Нефійців і нащадків Мулека, які прибули близько 600 р. до н. е.). Археологічні докази остаточно показують, що західна півкуля була заселена принаймні за десять тисяч років до н. е. східно-азіатськими народами, які мігрували туди через Берінгову протоку. Згідно з визначенням Смітсонієвського Інституту, саме ці монгольські народи є предками американських індіанців:

Американські індіанці фізіологічно відносяться до монголоїдів, отже повинні походити зі східної Азії. Відмінності зовнішності різних племен Нового Світу, які є очевидними зараз, мають таке пояснення: 1) початкова відмінність їхніх азіатських предків; 2) адаптаційні процеси до різноманітного оточення Нового Світу протягом декількох тисячоліть; і 3) різні ступені міжрасового взаємопроникнення з людьми європейського і африканського походження у пост-колумбійські часи.6

Не існує твердих доказів будь-яких інших переселень через інші шляхи, зокрема довгі морські подорожі (до моменту прибуття з Гренландії і Ньюфаундленду скандинавів приблизно 1 000 р. до н. е.), про що в свою чергу наголошує Книга Мормона. Якщо такі подорожі й траплялися, то вони не могли вплинути на зародження і утворення народів Нового Світу.7

Теорія „обмеженої” географії

З метою позбавитися цих неправдоподібностей, властивих Книзі Мормона, і захистити довіру до неї, як до справжнього літопису, ряд мормонських науковців запропонували новий підхід до питання географії Книги Мормона, який називається „теорія обмеженої географії”. Найбільш впливовий прибічник цього погляду — професор Університету Бригама Янга Джон Л. Соренсон. Соренсон обмежує розташування народів Книги Мормона до відстані приблизно у 400 миль територіями Центральної Америки з перешийком Техуантепек, що знаходиться в південній Мексиці і нагадує „маленький перешийок” пісочного годинника, який утворюють Північна і Південна Америки (див. вище).8

В той час, коли теорія обмеженої географії, здається, вирішує деякі з недоліків географічного питання Книги Мормона, вона створює інші проблеми, рівноцінно серйозного характеру. Вона входить у суперечку з деталями Книги Мормона, традиційним вченням президентів і апостолів Церкви, і зрештою не приводить жодного археологічного доказу, який можна було б віднести до історії народу Нефійців або Яредійців (факт, цілком визнаний професорами Університету Бригама Янга, зокрема, Х'ю Ніблі, Брюсом В. Ворреном і Девідом Дж. Джонсоном).9

Два пагорби Кумора?

Частина головного протиріччя між теорією обмеженої географії і Книгою Мормона полягає у визначенні пагорбу Кумора, а також виявленні його місцезнаходження. Соренсон розміщує Кумору в Центральній Америці у місці, на відстані лише у 90 миль від „маленького перешийку”. З одного боку таке визначення скасовує дивну вимогу традиційного погляду, згідно з яким дві армії марширують тисячі миль на північ, щоб зійтися у битві в місці, яке зараз називається Пальміра, штат Нью-Йорк. З другого боку воно суперечить опису місцезнаходження пагорба Кумора, який розташовувався в „землі, що на півночі ” на „надзвичайно великій відстані” від маленького перешийка (КМ, Геламана 3:3-4). Якщо перешийок Техуантепек — Соренсонівський „маленький перешийок” землі, ширина якого 120 миль — „маленький”, то як 90 миль від „маленького перешийка” до Соренсонівського пагорбу Кумора можуть відповідати „надзвичайно великій відстані”, яку визначає Книга Мормона?10

Теорія обмеженої географії також, здається, суперечить Книзі Мормона, вимагаючи існування двох Кумор. Такий висновок є неминучим, оскільки розміщує вирішальну битву Нефійців і Ламанійців біля Кумори в Центральній Америці, тоді як Джозеф Сміт відшукав пластини Книги Мормона у „традиційному” пагорбі Кумора в штаті Нью-Йорк. Такий погляд також ставить перед Моронієм завдання перенести вручну важкі пластини Книги Мормона (не говорячи вже про цілу Нефійську бібліотеку) на відстань у понад дві тисячі миль до нью-йоркського пагорбу Кумора.

Відхилення у направленні

Ще одна значна розбіжність теорії обмеженої географії полягає у тому, що при співставленні географічних особливостей Книги Мормона із запропонованою територією Центральної Америки, виникає 45-ти градусне відхилення у направленні. Карта №2 зображує цю проблему. Вона показує, що „земля на півночі” і „земля на півдні”, описані в Книзі Мормона, фактично зорієнтовані уздовж північно-західної—південно-східної осі направлення. Це розміщує „східне море” і „західне море” майже безпосередньо на північ і південь від запропонованих територій Книги Мормона. З Біблії чітко видно, що стародавні ізраїльтяни використовували схід сонця як основу для орієнтування (напр. Вихід 27:13; 38:13; Числа 2:3; Єзекіїля 8:16). Тому, виникає запитання: „Чи могли єврейські переселенці, прибувши у ці місця в Центральній Америці, використовуючи сонце як орієнтир у визначенні направлення, прибути туди із серйозним відхиленням, яке випливає з теорії Соренсона?”

Ще одне протиріччя — відсутність „моря, що на півночі” і „моря, що на півдні” (Геламана 3:8). Згідно з традиційним поглядом, ці назви відповідають Атлантичному океану нижче мису Горн (Крайній південний пункт Південної Америки, розташований на острові Горн — пер.), та Північному Льодовитому океану на північ від Північної Америки, відповідно. Видання Книги Мормона 1888-1921 років містять примітку щодо цього факту в Геламана 3:8-9. Через цю неузлагодженість між теорією обмеженої географії і мормонською традицією та внутрішнім свідоцтвом Книги Мормона, її неодноразово було засуджено лідерами Церкви мормонів, зокрема, Джозефом Філдінгом Смітом (10-й Президент), Гарольдом Б. Лі (11-й Президент), і Брюсом Р. Мак-Конкі.11 1979 року Church News охрестила її „шкідливою” і такою, що „ставить під сумнів” „слова пророків з приводу місця, де Мороній заховав літопис”.12

Питання географії в Книзі Мормона викликає богословську дилему: з одного боку, традиційний погляд призводить до ряду неправдоподібностей, які підривають історичну достовірність Книги Мормона; з іншого боку, підхід обмеженої географії відкидає чіткі заяви Джозефа Сміта і наступних президентів та апостолів й протирічить вченню Книги Мормона в ряді важливих пунктів.

Висновок археологів мормонської Церкви

Як вже було відзначено раніше, і Біблія, і Книга Мормона однаково представляють себе як джерела стародавньої історії. В той час як достовірність Біблії є широко визнаним фактом, навіть серед світських науковців, ніхто з археологів, що не належать до Церкви мормонів, не визнає Книгу Мормона як справжню історичну книгу, а в наш час навіть багато-хто з мормонських науковців перестають вірити в її історичність.13 Чому археологи мають таке песимістичне відношення до Книги Мормона?

Одну з найкращих відповідей на це запитання запропонував колишній професор антропології Університету Бригама Янга — доктор Реймонд T. Метені, 25 серпня 1984 року на конференції Санстоун в Солт Лейк Сіті.14 Після досліджень в області месоамериканської археології протягом двадцяти двох років, професор Метені оприлюднив свої висновки, говорячи, що наукові докази просто не підтверджують існування народів і подій, описаних у Книзі Мормона, чи то в Центральній Америці, чи де-небудь ще у західній півкулі.

Доктор Метені описав Книгу Мормона як таку, що сповнена анахронізмами — помилковим віднесенням історичних подій і культурних особливостей якойсь однієї доби до іншої. Книга Мормона відносить культурні досягнення Старого Світу до часу доколумбійських Америк, хоча археологічні свідоцтва показують відсутність досягнення такого рівня культури на цих континентах протягом даного періоду. Захисники історичності Книги Мормона залишаються лише з розрізненими уривками свідоцтв, які вони інтерпретують у відриві від загальноприйнятих наукових стандартів. Далі йдуть найбільш значні анахронізми Книги Мормона, описані професором Метені:

Металургійна промисловість

Нефійська цивілізація зображується як така, що виробляла залізо та інші метали; ми читаємо про металеві мечі і нагрудники, чеканку золотих і срібних монет і навіть наявність машинних механізмів. Проте, згідно зі словами Метені, немає ніяких доказів, що будь-яка з месоамериканських цивілізацій досягла такого рівня промисловості протягом часів, описаних у Книзі Мормона (terminus ad quo: 421 р. до н. е.). Він підкреслює, що металургійна промисловість — це не така вже легка справа буцімто із залученням декількох чоловік, але складний процес, який вимагає існування соціально-економічного контексту і який залишає за собою археологічні свідоцтва, які неможливо знищити. Тому Метені говорить:

„Не було знайдено жодних доказів чорної металургійної промисловості, яка б відносилася до доколумбійського часу. Отже, це, на мою думку, надзвичайно велика проблема для так званої археології Книги Мормона. Доказів немає”.15

Професор Метені відзначив, що за відсутності доказів металургійної промисловості розрізнені залізні зразки, що були знайдені у доколумбійських осіданнях, повинні сприйматися як випадкові утворення на кшталт метеоритів. Декілька випадкових розрізнених експонатів не можуть бути основою для наукових висновків.16

Аграрна продукція Старого Світу. Книга Мормона зображує Нефійців, які вирощують пшеницю, ячмінь, льон (у подальшому - тканина), виноград і оливки, але жодна з цих культур не існувала у доколумбійській месоамериці. Подібно до ситуації з металом, Метені зауважує, що для виробництва цих продуктів у спосіб, описаний в Книзі Мормона, необхідний високий економічний і соціальний рівень:

Існує ціла система виробництва пшениці і ячменю... Це спеціалізована форма виробництва продовольства. Ви повинні мати знання, щоб виробити льон (сировину для тканини), і особливо у тропічному кліматі. Виноград і оливки... всі вони — складні культури, вирощування яких утворює систему, і Книга Мормона говорить, що ці системи вже існували тут.17

Метені відзначив, що стаття журналу Science за 1983 рік, описуючи ячмінь, знайдений у доколумбійських поселеннях, була помилково сприйнята як підтвердження Книги Мормона, оскільки в ній йшлося про зерно, яке не було одомашненим ячмінем зі старого світу.18

Одомашнені тварини Старого Світу. Інша група анахронізмів стосується різних одомашнених тварин Старого Світу, яких Книга Мормона називає складовою частиною культури Нефійців. Зокрема, це осли, корови, кози, вівці, коні, бики, свині та слони. Метені знову зауважує, що одомашнення цих тварин вимагає спеціалізації, яка можлива при досягненні певного культурного рівня, який в свою чергу не спостерігався у доколумбівських Америках:

Ви не можете просто мати корову, або козу, або коня, на кшталт езотеричного домашнього улюбленця. Повинна існувати система розведення цих тварин. А в Книзі Мормона ми бачимо одомашнених тварин та інші подібні речі у Новому Світі.19

Чи можна вважати обґрунтованим твердження, яке роблять деякі захисники історичності Книги Мормона, кажучи, що назви „корова”, „кінь” і т. ін., просто були використані як замінники назв місцевих тварин Нового Світу, таких як: пекарі (різновид американської дикої свині — пер.), смугастий олень? Метені вважає, що це не припустимо, оскільки описи Книги Мормона містяться у специфічних літературних контекстах, які припускають застосування складних систем саме Старого Світу щодо розведення і використання різних одомашнених тварин:

Я маю на увазі книгу Алми [18:10; 20:6, 8], ви знаєте, він (Аммон — пер.) використовує там стайню, готуючи коней для царя Ламонія, а також він готує царські колісниці, тому що вони збираються у подорож по царській дорозі з одного міста в інше. Безумовно, утримання коней вимагає фуражних заготівель. Отже, існують контексти в самій Книзі Мормона. На мою думку, це не просто заміни назв, автори Книги Мормона надають контекст, вони не намагаються описати смугастого оленя або ще когось. Це слабкий спосіб пояснення присутності цих назв у Книзі Мормона.20

Жодного місця в історії Нового Світу

Кінцевий висновок Метені полягає в тому, що археологія не підтверджує історичність Книги Мормона: „Оцінюючи Книгу Мормона, я би сказав, що вона не має жодного місця в історії Нового Світу”.

Оцінка професора Метені не є поодиноким випадком. Авторитетний месоамериканський археолог Майкл Кое пише:

Безпосередні факти стосовно цього питання є такими, що ніщо, абсолютно ніщо не було знайдено під час будь-якого розкопування на території Нового Світу, що могло би надати неупередженому спостерігачеві підґрунтя вважати, що Книга Мормона, як стверджує Джозеф Сміт, — це історичний документ, який має відношення до історії стародавніх переселенців у нашу півкулю.21

Ця стаття почалася з визнання, що археологія не може безпосередньо довести або заперечити духовні твердження Книги Мормона або Біблії. Проте, вона може оцінити історичні заяви, які роблять обидві книги, і така оцінка показує, що в той час як претензії Біблії на історичну достовірність підтверджуються об’єктивними доказами, такого не можна сказати про Книгу Мормона.

— Люк П. Вілсон
Примітки

1. Див. напр., Джон Л. Соренсон, An Ancient American Setting for the Book of Mormon (Солт Лейк Сіті: Deseret Book and Provo: Foundation for Ancient Research and Mormon Studies, 1985), с. 1.

2. Факт викладення Джозефом Смітом і наступними поколіннями мормонських президентів і апостолів того, що Нефійці і Ламанійці пройшли через усю, або більшу частину Південної і Північної Америки, і зійшлися у вирішальній битві поблизу пагорбу Кумора в Нью-Йорку задокументований Джозефом Філдінгом Смітом, 10-м Президентом Церкви мормонів, в його відомій роботі — Doctrines of Salvation, 3 томи. (Bookcraft, 1955), 3:232-243.

3. Див. Франклін Д. Річардз і Джеймс А. Літтл, A Compendium of the Gospel, 2-е вид. (Солт Лейк Сіті: George Q. Cannon & Sons Co., 1884), с. 289 про одкровення Джозефа Сміта „Lehi's Travels”.

4. Цей географічний огляд був оприлюднений у виносках видань Книги Мормона 1876-1920 років.

5. History of the Church, 1948 ed., II: 79-80.

6. „Origin of the American Indians”, National Museum of Natural History-Smithsonian Institution, Washington, D.C., 1985, с. 1.

7. Там само.

8. Теорія Соренсона детально викладена в його книзі An Ancient American Setting for the Book of Mormon (Deseret Book, 1985).

9. Х’ю Ніблі, An Approach to the Book of Mormon (Солт Лейк Сіті: Deseret Book Co., 1964, 1979), с. 370; Брюс В. Воррен, „Book Reviews”, BYU Studies, том. 30, №. 3 (влітку 1990), с. 134; Девід Дж. Джонсон, „Archaeology” в Енциклопедії мормонізму, 4 томи. (Нью-Йорк: Macmillan, 1992), 1:62-63.

10. Відмічено Деном Воуджелом, Book of Mormon Geography, с. 32, невидана робота, дата відсутня.

11. Church News, 10 вересня 1938, сс. 1, 6; видано повторно 27 лютого 1954, сс. 2, 3, і зібрано Брюсом Р. Мак-Конки у Doctrines of Salvation, op. cit., 3:233.

12. Deseret News, Church News 48, №. 30 (29 липня 1979), с. 16.

13. Mайкл Кое, „Mormons and Archeology: An Outside View”, Dialogue: A Journal of Mormon Thought, том. 8, №. 2 (влітку 1973), с. 42 — „... наскільки мені відомо, немає жодного професійно освіченого археолога, який не належав би до Церкви мормонів, хто бачив би будь-які наукові підстави вірити вищенаведеному, і я хотів би заявити, що є чимало мормонських археологів, які приєднуються до цієї групи”.

14. Більша частина анахронізмів, що обговорюється професором Метені, також розглядається поважним (не мормонським) месоамериканським археологом Майклом Кое в статті Dialogue, процитованій в примітці 13, сс. 40-54.

15. Метені, с. 23.

16. Там само, с. 24.

17. Там само, с. 29.

18. Там само, с. 28.

19. Там само.

20. Там само, с. 30.

21. Кое, с. 46.

Останнє оновлення (Четвер, 10 березня 2011, 20:12)

 
Розкажи друзям про цей сайт!