Переклад чи гадання?

Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів видала багато зображень Джозефа Сміта, що показують його під час диктування Книги Мормона. Ці ілюстрації незмінно представляють Джозефа, який сидить за столом, уважно вивчаючи золоті пластини, що лежать перед ним на столі.1 Дивлячись на них, складається враження, що процес диктування тексту включає безпосередній візуальний контакт з пластинами.

Проте, ця ідея не узлагоджується зі свідченням людей, які були очевидцями диктування Джозефом Смітом Книги Мормона. Очевидці — це Три очевидці Книги Мормона (три особи, чиї свідчення з’являються на початку кожного примірника Книги Мормона), разом з дружиною Джозефа Сміта — Еммою Хейл Сміт. Вони розповідають схожу історію, як Джозеф Сміт вкидав магічний віщий камінь у свій капелюх, потім опускав своє обличчя у капелюх і починав диктувати Книгу Мормона. Джозеф стверджував, що у темряві капелюху він бачив слова, які потім надиктовував. Деякі з очевидців говорять, що іноді золоті пластини навіть не знаходилися у полі зору Джозефа Сміта, який диктував Книгу Мормона. Це свідоцтво про спосіб перекладу Книги Мормона було предметом обговорення принаймні у шести різних наукових статтях і декількох книгах мормонських істориків протягом останніх 30 років.2

Важко не помітити факт, що Церква мормонів намагається не освітлювати переконливі свідоцтва того, що Джозеф Сміт працював над Книгою Мормона і видав її у контексті магії, гадання і ясновидіння. Я надихаю всіх членів Церкви мормонів та інших зацікавлених у її твердженнях людей уважно дослідити це важливе свідоцтво. Нижче додаються свідчення очевидців процесу диктування Джозефом Смітом, разом зі стислими спостереженнями й висновками.

Емма Хейл Сміт (Emma Hale Smith), дружина Джозефа, була його першим писарем. Нижче слідує її свідчення зі слів її сина Джозефа Сміта III:

„Виконуючи писарські обов’язки для твого батька, я часто записувала, день за днем сидячи за столом поруч із ним; він сидів, опустивши своє обличчя у свій капелюх, в якому знаходився камінь, і диктував годину за годиною, інших розмов між нами не відбувалося”.3

Девід Вітмер (David Whitmer) був одним із очевидців Книги Мормона. Більша частина перекладацької роботи відбувалася у будинку Вітмера.

„Я хочу дати вам описання способу, в який була перекладена Книга Мормона. Джозеф Сміт поміщав віщий камінь у капелюх, опускав туди своє обличчя і щільно притискав капелюх до обличчя, щоб не проходило світло; а у темряві капелюха починало світити світло духовне. З’являлось щось, що нагадувало пергамент, на якому було видно текст. Кожного разу з’являвся лише один символ, а під ним – переклад англійською. Брат Джозеф зачитував його англійською мовою Оліверу Каудері, який був його головним писарем, і коли символ був записаний і повторений брату Джозефу для перевірки його точності, він зникав, і з’являвся інший символ разом із перекладом. Так була перекладена книга Мормона — даром і силою Божою, а не будь-якою силою людини”.4

„Я, разом з усім сімейством мого батька, дружиною Сміта, Олівером Каудері і Мартіном Харрісом, були присутні під час перекладу... Він [Джозеф Сміт] не використовував пластини у перекладі".5

Мартін Харріс (Martin Harris), також один з трьох очевидців Книги Мормона, надав цю інформацію своєму другові Едварду Стівенсону (Edward Stevenson), який пізніше став членом Першого Кворуму Сімдесятників Церкви мормонів.

„Мартін Харріс мав відношення до інциденту, котрий відбувся у той час, коли він записував ту частину перекладу Книги Мормона, яку він був удостоєний записати безпосередньо з вуст Пророка Джозефа Сміта. Він сказав, що Пророк володів віщим каменем, за допомогою якого міг робити переклад так само, як за допомогою Уріму та Тумміму, і для зручності він використовував віщий камінь. Мартін так пояснував процес перекладу: „За допомогою віщого каменя з’являлися речення, які Пророк зачитував уголос, а я за ним записував, кажучи „Написано” коли закінчував, і, якщо запис був вірним, те речення зникало, а інше з’являлося замість нього, але якщо запис був невірним, то речення залишалося, поки не було виправлено, отже переклад просувався так, як було викарбовано на пластинах, точно за мовою пластин”.6

Олівер Каудері (Oliver Cowdery) був головним писарем Джозефа у роботі над Книгою Мормона, а також одним з „Трьох Свідків” Книги Мормона.

„То були незабутні дні — сидіти під звуком голосу, що диктував за натхненням згори, яке пробудило велику подяку в цих грудях! День за днем я безперервно продовжував записувати сказане ним під час перекладу за допомогою Уріму та Тумміму (чи, як сказали б Нефійці, „Перекладачів”) історії або розповіді під назвою „Книга Мормона”.7

Як буде описано нижче в цій статті, використані тут Каудером терміни „Урім та Туммім” були загальною назвою для віщого каменя серед мормонів після 1833 року.

Свідчення інших очевидців

Свідчення Емми Сміт, Вітмера, Харріса і Каудері підтверджують інші очевидці.

Ісак Хейл (Isaac Hale), батько Емми Хейл Сміт, 1834 року в письмовому свідоцтві під присягою заявив: „Метод читання і перекладу, який він використовував, був такий самий, що й той, який він застосовував для пошуку скарбів — з каменем у своєму капелюсі та з капелюхом на своєму обличчі, в той час, коли Книга Пластин була схована в ящику”.8

1879 року в статті видання Реорганізованої Церкви мормонів Saint's Herald було надруковано отримане з перших вуст свідчення Майкла Морса (Michael Morse), зятя Емми Сміт: „Коли Джозеф перекладав Книгу Мормона, [я] декілька разів мав можливість безпосередньо бачити, як він працював над перекладом. Метод процедури полягав у тому, що Джозеф клав Віщий Камінь у корону капелюха, потім опускав своє обличчя в капелюх, так, щоб повністю закрити своє обличчя, клав лікті на коліна, а потім диктував слово за словом, в той час коли писарі — Емма, Джон Вітмер (John Whitmer), O. Каудері, або хтось інший, робили записи”.9

Джозеф Найт-Ст. (Joseph Knight, Sr.), один з перших членів Церкви і близький друг Джозефа Сміта, написав наступне в документі, що зберігається в архівах Церкви мормонів: „Ось спосіб, в який він робив переклад — він клав Урім та Туммім у свій капелюх і закривав ним свої очі, потім він бачив речення, яке з’являлося у яскравих літерах прямого шрифту, потім він читав його писарю, і той записував, потім це речення зникало і з’являлося інше і так далі. Але, якщо речення не було записане вірно, воно не зникало, поки не було записане вірно, тож ми думаємо, це було дивовижно. Так був зроблений весь переклад”.10

Джозеф використовував магічний „віщий камінь” ще до публікації Книги Мормона

Мормонськими істориками було добре задокументовано, що протягом декількох років перед виходом Книги Мормона Джозеф Сміт був глибоко залучений у різного роду магічно-окультні практики, зокрема у використання магічного „віщого каменя” або „каменя ясновидіння”.11 Можливо, найповніший звіт про це свідоцтво надав колишній професор історії Університету Бригама Янга Д. Майкл Куінн (D. Michael Quinn) в своїй книзі Early Mormonism and the Magic World View, revised ed. (Salt Lake City: Signature Books, 1988). Насправді, 1826 року, за чотири роки до виходу Книги Мормона, Джозефа заарештували і помістили до в'язниці, пізніше його справа була розглянута в суді міста Бейнбрідж, штат Нью-Йорк, на підставі звинувачення у „шахрайстві й нестриманій поведінці”. Звинувачення було пов’язане з пошуками захованих скарбів за використанням каменя ясновидіння. За свідоцтвами справи він був визнаний винним, втім молодий Джозеф був відпущений, очевидно, за умови, що залишить цю місцевість.12

До знаходження 1971 року оригінального судового запису про ці звинувачення, Х'ю Найблі (Hugh Nibley), мормонський апологет з Університету Бригама Янга, написав: „Якщо цей судовий запис справжній, він буде найбільшим компрометуючим доказом, який будь-коли існував проти Джозефа Сміта”.13 Ця судова справа (нині доведена) дійсно виставляє Сміта у непривабливому світлі, тому що свідчить про те, що 1826 року Джозеф Сміт був замішаний у шахрайські пошуки скарбів, для яких він використовував той самий метод магічного віщого каменя — це саме той період часу, в який, згідно з його історією Першого Видіння, Джозефа відвідував ангел Мороній (1823-1827 рр.), візити якого стосувалися знаходження пластин Книги Мормона. Поза сумнівом, це піднімає питання, чи не намагався він своєю історією знаходження і перекладу золотих пластин просто узаконити використання окультного „віщого каменя”, переносячи його у релігійний контекст.

Витяг з Вироку Альберта Нілі (Альберт Neely) 1826 року. (Секретар Правління адміністрації округу Ченанго, Норвіч, Нью-Йорк). Натисніть, щоб бачити повний документ

Позивачі
проти
Семуеля Мей,
22 березня 1826 р.
Напад і образа діями

Стягнути до моїх грошових зборів з цієї справи
$1.99
Ті ж
проти
Джозефа Сміта,
ясновидця,
20 березня 1826 р.
Провина, що переслідується у судовому порядку

Стягнути до моїх грошових зборів за допит з цієї справи
$2.68

Що таке „Урім та Туммім”?

Термін „Урім та Туммім” використовується сім разів у Старому Завіті (2 М. 28:30; 3 М. 8:8; 5 М. 33:8; Езд. 2:63; Неем. 7:65; Чис. 27:21; 1 Сам. 28:6 — в останніх двох уривках використовується лише „Урім”). В цих уривках Урім та Туммім зображується як засіб божественного одкровення і часто пов'язується з одягом Первосвященика, зокрема ефодом і нагрудником. Біблія не надає опису предмету(тів), з яких складався Урім та Туммім, ані методу його використання. Урім та Туммім не використовувався в часи після Давида (приблизно 1000 р. до н. е.): „Основною причиною припинення їхнього використання, здається, було те, що Бог відучував Своїх людей від фізичних засобів одкровення, ведучи їх до більшої залежності від Його Слова, як записаного, так і проголошеного пророками” (International Standard Bible Encyclopedia, 2nd ed., pp. 957-59).

Слід зазначити, що термін „Урім та Туммім” не міститься в Книзі Мормона і ніколи не використовувався Джозефом Смітом у посиланні на створення Книги Мормона до 1833 року. Цього року близький партнер Сміта, В. В. Фелпс (W.W. Phelps) висловив припущення, що стародавні Нефійські перекладачі, про яких згадує Книга Мормона і Джозеф Сміт, можливо були Урімом та Туммімом Старого Завіту. У публікації Церкви мормонів The Evening and Morning Star за січень 1833 року Фелпс написав, що Книгу Мормона переклали „за допомогою пари Перекладачів чи окулярів (можливо, відомих у стародавні часи як Терафім, або Урім та Туммім)...”14 Слова Фелпса „можливо, відомих у стародавні часи як Терафім, або Урім та Туммім” показують, що з його боку це було простим припущенням, яке пов'язувало магічний віщий камінь Джозефа з біблійним Урімом та Туммімом. Теорія Фелпса здобула швидку популярність, аж до такої межі, що автори мормонської Церкви почали використовувати термін Урім та Туммім у посиланні як на містичних перекладачів, які, за словами Джозефа Сміта, були разом із золотими пластинами, так і на віщий камінь, який Джозеф клав у свій капелюх, диктуючи Книгу Мормона. В результаті багато авторів мормоноської Церкви використовували термін Урім та Туммім як синонім для віщого каменя. Приклад цієї плутанини у термінах читаємо у словах десятого Президента Церкви мормонів, Джозефа Філдінга Сміта (Joseph Fielding Smith):

„Було зроблено заяву, що Урім та Туммім знаходився на жертівнику в храмі Манті, коли освячували цей храм. Проте, так би мовити, Урім та Туммім — це віщий камінь, який у минулому був у володінні Пророка Джозефа Сміта. Цей камінь зараз знаходиться у володінні Церкви”.15

Ця накладка термінів також відбивається у свідченні деяких очевидців процесу Джозефового диктування, наприклад, Олівера Каудері, процитованого раніше в цій статті. Проте, згідно зі словами Девіда Вітмера, весь текст Книга Мормона, який ми маємо сьогодні, з’явився завдяки віщому каменю, а не через нефійські „перекладачі”. Зенас Г. Гарлі (Zenas H. Gurley), на той час редактор Saints’ Herald (видання Реорганізованої Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів), в інтерв’ю 1885 року запитав Вітмера, чи використовував Джозеф свій „віщий камінь” під час перекладу. Вітмер відповів:

„... він використовував камінь, що називався „віщим каменем”. „Перекладачі” були забрані від нього через провину. „Перекладачі” були забрані від Джозефа на знак покарання після того, як він дозволив Мартіну Харрісу взяти 116 сторінок рукопису Книги Мормона, але йому було дозволено продовжити переклад, використовуючи „віщий камінь”, який він мав і який поміщав у капелюх, куди опускав своє обличчя, стверджуючи мені та іншим про появу на пергаменті оригінального символу, а під ним його перекладу англійською мовою”.16

Пояснення Девіда Вітмера щодо втрати „Перекладачів” і подальшого використання Джозефом його каменя допомагають прояснити деяку плутанину відносно того, що ж використовував Джозеф під час перекладу Книги Мормона. Коли він уперше оголосив про знахідку золотих пластин з дивними написами, він також стверджував, що разом з пластинами були спеціальні окуляри під назвою „Перекладачі”. Джозеф заявив, що вони мають допомогти в процесі перекладу. Проте, після того, як Мартін Харріс втратив перші 116 сторінок перекладу Книги Мормона, котрі позичив йому Джозеф, Сміт стверджував, що ангел узяв як пластини, так і „Перекладачі” на знак покарання Джозефа. Пізніше він знову отримав золоті пластини, але був повідомлений, що не отримає „Перекладачів”, втім отримав дозвіл використовувати свій віщий камінь, щоб створити всю Книгу Мормона, яку ми маємо сьогодні. З часом Джозеф Сміт та інші, у посиланні на віщий камінь, називали його як„Перекладачі”, так і „Урім та Туммім” (як про це говориться у свідченні О. Каудері).

Учення і Завіти 10:1

Слід зазначити, що згадка про Урім та Туммім в Ученні і Завітах 10:1, датована „влітку 1828 р.”, була додана до цього одкровення в пізніший час. У своїй оригінальній формі як розділ IX Книги Заповідей 1833 року, в одкровенні немає ніякої згадки про Урім та Туммім17 (див. скановане зображення IX розділу Книги Заповідей 1833 року видання). Згадка про Урім та Туммім у книзі зараз відомій як Учення і Завіти, розділ 10:1, вперше з'явилася в Ученні і Завітах 1835 року видання, де воно позначене як розділ XXXVI.

Посилання

1 See, for example, The Ensign, January 1996, p. 3; July 1993, p. 62; November 1988, p. 45; also, missionary pamphlet, Book of Mormon: Another Testament of Jesus Christ, (The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 1987).

2 Grant H. Palmer, An Insider's View of Mormon Origins, (Signature Books, SLC, 2002, pp. 2-7,66,169). D. Michael Quinn, Early Mormonism and the Magic World View (Salt Lake City: Signature Books, 1987; revised, expanded 1998, pp. 41-ff); James E. Lancaster, "By the Gift and Power of God," Saints Herald, 109:22 (November 15, 1962) pp. 14-18, 22, 33; Edward H. Ashment, "The Book of Mormon — A Literal Translation," Sunstone, 5:2 (March-April 1980), pp. 10-14; Richard S. Van Wagoner and Steven C. Walker in "Joseph Smith: The Gift of Seeing," Dialogue: A Journal of Mormon Thought, 15:2 (Summer 1982), pp. 48-68; Blake T. Ostler, "The Book of Mormon as a Modern Expansion of an Ancient Source," Dialogue: A Journal of Mormon Thought, 20:1 (Spring 1987), pp. 66-123; Stephen D. Ricks, "The Translation and Publication of the Book of Mormon," Foundation for Ancient Research & Mormon Studies, official F.A.R.M.S. transcript of video lecture, 1994, 16 pages;

3 History of the RLDS Church, 8 vols. (Independence, Missouri: Herald House, 1951), "Last Testimony of Sister Emma," 3:356.

4 David Whitmer, An Address to All Believers in Christ, Richmond, Missouri: n.p., 1887, p. 12.

5 Interview given to Kansas City Journal, June 5, 1881, reprinted in the Reorganized Church of Jesus Christ of Latter Day Saints Journal of History, vol. 8, (1910), pp. 299-300.

6 Edward Stevenson, "One of the Three Witnesses," reprinted from Deseret News, 30 Nov. 1881 in Millennial Star, 44 (6 Feb. 1882): 86-87.

7 Oliver Cowdery, Messenger and Advocate (Kirtland, Ohio, 1834), vol. 1, no. 1, p.14.

8 Affidavit of Isaac Hale dated March 20, 1834, cited in Rodger I. Anderson, Joseph Smith’s New York Reputation Reexamined (Salt Lake City: Signature Books, 1990), pp. 126-128.

9 W.W. Blair interview with Michael Morse, Saints’ Herald, vol. 26, no. 12 (June 15, 1879), pp. 190-91 .

10 Cited in Dean Jessee, "Joseph Knight's Recollection of Early Mormon History," BYU Studies, vol. 17:1 (Autumn 1976), p. 35.

11 D. Michael Quinn, Early Mormonism and the Magic World View (Salt Lake City: Signature Books, 1987; revised, expanded 1998, pp. 41-ff); see also Ronald W. Walker, "The Persisting Idea of American Treasure Hunting" in Brigham Young University Studies, vol. 24, no. 4 (Fall 1984), pp. 429-59, and Fawn M. Brodie, No Man Knows My History: The Life of Joseph Smith the Mormon Prophet, 2nd ed (New York: Alfred A. Knopf, 1986), pp. 16ff.

12 Quinn, pp. 44ff.; and H. Michael Marquardt and Wesley P. Walters, Inventing Mormonism: Tradition and the Historical Record (Salt Lake City: Smith Research Associates, 1994), pp. 70ff.

13 Hugh W. Nibley, The Myth Makers (Salt Lake City: Bookcraft, 1961), p. 142.

14 W.W. Phelps, Evening and Morning Star, vol. 1, no. 8, (Independence, Missouri, January 1833) p. 2., from photomechanical reprint of original.

15 Joseph Fielding Smith, Doctrines of Salvation, 3 vols. (Salt Lake City: Bookcraft, 1956), 3:225. J.F. Smith attempts to downplay the idea that Joseph Smith actually used the seer stone to produce the Book of Mormon. However, he does not identify the sources for the idea, nor does he offer alternative testimony, but instead asserts that all such information is "hearsay."

16 "Questions asked of David Whitmer at his home in Richmond Ray County, Mo. Jan. 14-1885 relating to book of Mormon, and the history of the Church of Jesus Christ of LDS by Elder Z.H. Gurley," holograph in LDS Church archives, cited by Richard S. Van Wagoner in "Joseph Smith: The Gift of Seeing," Dialogue: A Journal of Mormon Thought, 15:2 (Summer 1982), p. 54.

7 A photomechanical reprint of the original 1833 Book of Commandments can be found in Joseph Smith Begins His Work, vol. 2 (Wilford C. Wood, 1962). View scanned image of 1833 Book of Commandments, Chapter IX.

Text and illustrations copyright © 1999 Institute For Religious Research
© 2008 Center For Apologetics Research Ukraine. All rights reserved

Останнє оновлення (Четвер, 10 березня 2011, 19:54)

 
Розкажи друзям про цей сайт!