Старозавітний храм і новозавітна віра: Чи служать храми мормонів продовженням біблійного храму?

Отці наші (самаряни) вклонялися Богу на цій ось горі (у самарянському храмі на горі Герізім), а ви (юдеї) твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись”. Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв. Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців... Івана 4:20-23

Величний Єрусалимський храм був славою стародавнього Ізраїлю і центром єврейського релігійного життя протягом тисячі років — починаючи з першої побудови царем Соломоном (967-966 рр. до н.е.) до його повного зруйнування римлянами 70 р. н. е., близько 40 років після земного служіння Ісуса. Проте, питання, що має три складові, турбує сьогодні багато людей:

  • Якою була функція і богословське значення цього храму?
  • Яке відношення має храм до новозавітної віри в Ісуса Христа?
  • Чи служать храми мормонів, у той чи інший спосіб, продовженням біблійного храму?

Спираючись на біблійне вчення, ця стаття пропонує відповідь на поставлені запитання. Я заохочую читачів стежити за текстом з Біблією в руках.

Слова Ісуса в Ів. 4:20-23 (див. вище) підкреслюють три важливі моменти щодо старозавітного храму і його відношення до новозавітної віри: 1) Євреї були обраним Божим народом. Через них Господь унікально виявив Свій план викуплення, в якому система поклоніння у храмі (скинія/храм, Ааронове священство і жертвопринесення) була центральною частиною. Хоча самаряни поклонялися Єгові (або Яхве, як вважають сучасні дослідники), єдиному істинному Богу, вони відкинули важливу частину Його одкровення1. В цьому уривку Ісус називає їх поклоніння неправильним (вірш 22). 2) Біблійні Писання обумовлюють існування лише одного храму2 (Повт. Зак. 12:5; 14:23-24; 16:2; 26:2; Лев. 17:8-9) — питання щодо правильного розташування храму було причиною розділення між євреями і самарянами. Очевидно, що Ісус був на стороні євреїв у цій суперечці:3 Тут Він особливо ототожнює Себе з євреями (ми вклоняємось тому, що знаємо...), в іншому уривку Він називає Єрусалимський храм "домом Отця Мого" (Ів. 2:16). 3) Проте, слова Ісуса в Ів. 4:23 чітко звіщають про наближення припинення поклоніння в будівлі храму. Нижче в статті ми покажемо, що Ісус заключив Новий Завіт, згідно з яким Бог більше не через будівлю храму перебуває серед Своїх людей, але живе Духом Святим у Своїх людях.

Походження Храму

Єрусалимському храму передувала скинія — переносний прототип храму. Вона була побудувана в період між 15 і 13 століттями до н. е.4, згідно з детальним планом, божественно відкритим Мойсею на горі Синай (Вих. роз. 25-27, 30, 35-40). Система поклоніння у храмі, з його скинією/храмом, Аароновим священством і жертвами, — головний компонент Мойсеєвого Закону, зазвичай відомого як "церемоніальний Закон". Тоді як моральні норми Мойсеєвого Закону (Десять Заповідей) відображають Божу праведність і показують нашу відчайдушну духовну потребу в Святому Богові5 ("Законом бо гріх пізнається" — Рим. 3:20; див. також 4:15; 5:13; 7:7); церемоніальний Закон демонструє милосердну Божу любов і забезпечення викуплення, прощення і примирення.

Єврейське слово kapar, яке використовується у Старому Завіті, означає "викуплення"; воно має значення "викупити, запропонувавши заміну"6. Це слово використовується в описанні священицького ритуалу кроплення жертовною кров’ю, завдяки якому здійснюється "відкуплення" богомільця. Дійсно, відкуплення стояло на чолі всього, що мало відношення до системи поклоніння у храмі. Про це докладно пояснюється в трьох компонентах церемоніального Закону:

  • Принесення в жертву тварин було призначеним засобом відкуплення за часів Старого Завіту7. Не всяка жертва була прийнятна, але тільки та, яку визначав Закон, у більшості випадків — ягня чоловічої статі. Богомолець, який приносив жертву, клав свою руку на голову тварини під час її забиття (Лев. 1:4; 3:8,13; 4:15,29,33; 16:20-22). Це означало покладання людського гріха на замісника, який приймав Божий суд замість грішника. Ці жертви провіщали смерть Христа, "Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере" (Ів. 1:29; Євр. 10:10), і були тимчасовим засобом, призначеним до Його приходу (Рим. 3:25, Євр. 9:15; 10:8-14).
  • Священики з Ааронового роду були обраними посередниками, які й приносили жертви. За чітким Божим призначенням, лише чоловіки з племені Левія, з роду Аарона мали право бути священиками (Чис. 3:10; Вих. 29:9; Чис. 18:1-7). Інші чоловіки з племені Левія, які не належили до роду Аарона, виконували другорядні храмові обов'язки під наглядом священиків (Чис. 3:5-9). Недавнє наукове дослідження, опубліковане в авторитетному Британському журналі Nature, свідчить про генетичну ланку між сучасними єврейськими чоловіками, які претендують на священицьке походження; це дослідження підтверджує їхню заяву про спільного пращура, і дає можливість повернутися на 3400 років назад до біблійного Аарона8. Заява мормонської церкви про відновлення Ааронового священства суперечить як чітким вимогам Писання щодо походження священиків, так і цим сучасним науковим дослідженням. Це є головним запереченням Книзі Мормона. Про Нефійців сказано, що вони дотримувалися "всього, згідно із законом Мойсея" (2 Неф. 5:10; 25:24). Проте, факт їх походження від Йосипа (1 Неф. 5:17; або Манасії, одного з "напів племен" пов’язаних з Йосипом, Алма 10:3), а не племені Левія, говорить про неможливість отримання справжніх повноважень Ааронового священства.9
  • Скинія/храм була призначеним місцем для принесення жертв. Ізраїлю належало мати лише один храм, щоб відображати факт, що є тільки один Бог (Повт. Зак. 12:5,13,14; 16:5,6), і щоб уникнути викривлення у поклонінні (1 Цар. 12:26-33). Переносна модель скинії була придатною для кочового способу життя Ізраїлю у період сорока років блукання в пустелі й перших років облаштування в обіцяній землі. Пізніше, коли народ повністю облаштувався, Господь вибрав Єрусалим місцем для постійного храму (1 Цар. 8:44,48; 11:13,32,36; 14:21; Пс. 77:68-70).10

Бог показав взірець храму батькові Соломона — Давиду (1 Хр. 28:11-19); в ньому було те ж оснащення, що і в скинії, і мав він такий самий план підлоги. Виняток складало те, що розмір святині був подвоєний. Храм часів Ісуса Христа також був побудований за взірцем, даним Богом, лише зі збільшеними дворами.

Храм – як наочний приклад

Писання говорить нам, що Бог призначив побудову скинії (й пізніше храму) через Своє бажання перебувати серед Його людей (Вих. 25:8; 1 Цар. 6:12,13). Проте, храм, у діях і задумах, пов’язаних із ним, був наочним прикладом, який ілюстрував виняткові елементи в єврейській релігії й наголошував на відділенні грішної людини від Бога та перешкоді у наближенні до Божої присутності за часів Старого Завіту:11

  • Язичники не мали доступу до території храму. Ті, хто не були євреями, мали дозвіл входу лише до площі, яка оточувала храм, так званий "двір язичників" (з цієї площі Ісус вигнав продавців і міняльників, як це записано в Євангелії — Ів. 2:13-17).12 Низька стіна, яка мала назву Soreg, відділяла "двір язичників" від території, на яку жоден язичник, під страхом смерті, не міг ступити.13 Виключення язичників свідчить про особливий статус євреїв за часів Старого Завіту як обраного Богом народу.
  • Відкуплення від гріха — передумова для істиного поклоніння. Розташування жертівника цілопалення одразу перед єдиним входом до святині являло те, що Божа любов і прийняття можуть бути простягнені до грішника, чия провина була понесена його жертовним ягням. Головна ідея системи поклоніння у храмі — це показати потребу в спокутуванні гріха як попередньої умови для поклоніння істинному і живому Богу. У словах молитви Соломона під час освячення Єрусалимського храму читаємо: "... І хто я, що збудую Йому храма? Хіба тільки на кадіння перед лицем Його!" (2 Хр. 2:5).
  • Боже забезпечення для щоденного освячення. Між жертівником і входом до святині був розміщений великий бронзовий резервуар, або умивальниця. Її не використовували для хрищень, як про це навчає Церква мормонів (хрищення — це практика Нового Завіту), вона призначалася для омиття священиків після принесення жертв і під час підготовки для служіння у святині (Вих. 30:18-20; 2 Хр. 4:2-6). Таким чином, жертівник свідчить про виправдання (божественне прощення, яке веде до вічного життя), умивальниця – про Боже забезпечення для освячення (або щоденне омиття), яке дає можливість прощеним, але не досконалим, християнам мати особисті стосунки з Господом (Ів. 13:10; 1 Ів. 1:6-2:2).
  • Тільки священики могли увійти до святині храму. Святиня мала дві кімнати: зовнішнє приміщення під назвою "Святе" і відокремлена від нього товстою завісою внутрішня кімната — "Святеє Святих". Богомільці не могли увійти до жодної з них; вони не входили далі за жертівник цілопалення, який був у дворі. Тільки священики з роду Аарона входили до храму, щоб служити в "Святому" від імені людей. На відміну від біблійного одкровення, практика мормонських храмових обрядів відрізняється тим, що людям, які не належать до роду священиків, дозволяється увійти до мормонських храмів і брати участь у храмових обрядах мормонської Церкви.

В той час, коли прості богомільці не мали дозволу увійти до святині, вони знали про всі дії священиків, які там відбувалися (див. Вих. 30:7-10; Лев. 4:5-7; 24:1-9).14 Дотримання Церквою мормонів секретності своїх храмових обрядів суперечить біблійному сенсу обрядів, які були детально описані для того, щоб народ розумів значення всього, що відбувається у храмі.

  • Недоступність "Святого Святих". Ця внутрішня кімната, відокремлена від "Святого" товстою завісою, була місцем особливої Божої присутності.15 Тільки первосвященик міг зайти за завісу, до того ж лише один раз на рік — на день Окуплення (Yom Kippur, Лев. 16:2,34; Євр. 9:7). Знову таки, його дії там не були секретом,16 бо вони докладно пояснюються в книзі Левит 16:2-34.

Чому "Святеє Святих" було недоступним? Новозавітне послання до Євреїв надає натхненне пояснення про обмеження старозавітного, збудованого людьми храму: "Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія" (Євр. 9:8). Система храмового поклоніння була тимчасовим засобом у божественному провидінні. Вона провіщала майбутнє служіння Христа та не могла по-справжньому забезпечити примирення Бога і людини (Євр. 10:4). Товста завіса у храмі й щоденне принесення жертв були постійним нагадуванням про цей факт. На тлі цих обмежень особливо помітні привілеї віруючих, які перебувають у Новому Завіті з Богом. Отже, через завершений труд відкуплення, який здійснив Христос, значення завіси (а насправді й цілої системи храмового поклоніння) було скасоване, і зараз справжні віруючі можуть "приступати з відвагою до престолу благодаті" (Євр. 4:14-16).

Послання до Євреїв нагадує нам, що храм, його жертви і священики" не можуть ніколи вдосконалити тих, хто приступає" (10:1; див. вірші 2-18). Вони не могли по-справжньому змінити грішних людей, але були тимчасовим засобом, призначеним до приходу Обіцяного — Ісуса Месії — Чию досконалу і завершену роботу спасіння вони провіщали.

Ісус і Храм

Протягом Свого земного служіння Ісус визнавав Єрусалимський храм як призначене Богом місце поклоніння. Він відвідував його під час свята Кучок (Ів. 7:10), навчав людей у його дворах (Мр. 14:49) і виявив месіанську владу, назвавши храм "дім Отця Мого", коли відновлював належний порядок у "дворі язичників", побачивши там зловживання продавців і міняльників (Ів. 2:16). Проте, Євангелії також містять пророцтво Ісуса про близьке зруйнування Єрусалимського храму (Мт. 24:1,2). Також у бесіді з самарянською жінкою Він говорив про неминучу заміну храмового поклоніння на поклоніння у дусі, яке не потребуватиме збудованого людьми храму (Ів. 4:21,23). В ніч перед Своєю смертю, під час останньої вечері, Ісус звістив про складання Нового Завіту, заснованого не на крові козлів та телят, але на Його власній крові (Мт. 26:28). У посланні до Євреїв, з 5 по 10 розділи, ми читаємо детальні пояснення, яким чином цей Новий Завіт скасовує і замінює кожен з трьох компонентів церемоніального закону Старого Завіту:

  • Ісус — Первосвященик, Який має вище священство. На відміну від священиків з роду Аарона, яким доводилося приносити жертви за свої гріхи, які помирали і замінювалися наступними, Ісус — безгрішний і вічний Первосвященик (Євр. 7:23,27).
  • Ісус запропонував значно вищу і по–справжньому ефективну жертву. Жертви Старого Завіту вимагали постійного повторення, вказуючи, що вони не могли по-справжньому відкупити від гріха (Євр. 9:9-10:4). На відміну від цього, Ісус, Боже Ягня, запропонував Свою власну кров, увійшовши до святині один раз й набувши вічне відкуплення для всіх. Згідно з Рим. 3:25 і Євр. 9:15, Бог пробачив гріхи віруючих Старого Завіту на підставі їх віри в Месію.
  • Ісус служить у вищому храмі, в самому небі, образом якого було "Святеє Святих" в Єрусалимському храмі (Євр. 9:11,24).
Розрив завіси

Зруйнування прекрасного Єрусалимського храму римським генералом Титом 70 р. н. е. послідувало за римським указом, який забороняв євреям прожитвати в Юдеї.17 Спустошення так вплинуло на подальші століття єврейської розпорошеності, що навіть ті єврейські нащадки, які відносять себе до роду священиків, не можуть встановити родовід свого походження, який вівся від часів стародавнього Ізраїлю (Езд. 2:62; Неем. 7:64). Отже, у Божому передбаченні, храм був зруйнований, існування форми старозавітного священства і принесення жертв добігло кінця.18

Проте, у Божому плані відкуплення необхідність в Єрусалимському храмі разом з його священиками і жертвами була скасована ще за сорок років до зруйнування, тоді, коли Ісус виголосив Свої останні слова на хресті: "Звершилось!" (Ів. 19:30). Саме в момент смерті Ісуса, як свідчать три з чотирьох Євангелій, відбулася найдраматичніша подія: "І ось завіса у храмі роздерлась надвоє — від верху аж додолу" (Мт. 27:51; також Мр. 15:38; Лук. 23:45). Щоб повністю оцінити значення цієї події, нам потрібно пригадати, що Євангелія від Івана використовує образ скинії, щоб описати Особу Ісуса Христа: "І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його". Грецьке слово eskenosen, перекладене як "перебувало", буквально означає "поставити намет, або скинію". Божа слава, яка перебувала за завісою старозавітного храму, була схована в людській плоті – у Христі; Євр. 10:20 називає тіло Ісуса завісою ("завісу, цебто через тіло Своє"). Також потрібно згадати, що, коли від Ісуса вимагали знамення, яке б підтверджувало Його владу очистити храм, Він послався на Своє тіло, як на справжній храм: "Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я поставлю його! ... А Він говорив про храм тіла Свого" (Ів. 2:19, 21). Тому, якщо в Ісусі Бог перебував між нами і Його тіло було завісою, яка приховувала від людського погляду всю повноту божественної слави, то Його смерть дійсно була розривом цієї завіси.

Згідно зі свідченнями равинів, товста храмова завіса була такою міцною, що дві упряжки биків не могли її розірвати.19 Поза сумнівом, цей розрив завіси зверху донизу був надприродною Божою дією — небесною відповіддю на принесення жертви Ісусом Христом. Всі, хто зі щирою вірою покладаються на цю жертву, отримують вільний доступ до Божої присутності (Євр. 4:16; 6:19;10:19-22).

Храм без стін

Новий Завіт описує християнську церкву як "Тіло Христа" (1 Кор. 12:12-13; Рим. 12:5; Еф. 4:4; 5:30-32). Цей образ представляє чудову істину, розповідаючи, що воскреслий, піднесений Христос перебуває у громаді справжніх віруючих через Духа Святого, Який злинув у новий і ширший спосіб після завершення земного служіння Христа (Ів. 7:39; Дії 1:8; 2:1). В цю громаду входять істинні віруючі з різних деномінацій, які складають один "духовний храм". Він замінює храм Старого Завіту. Апостол Павло нагадує християнам у Коринті: "Чи не знаєте ви, що ви — Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?" (1 Кор. 3:16). Також у першому посланні до Тимофія 3:15 Павло говорить про "Божий дім, що ним є Церква Бога Живого", так само і апостол Петро описує християн як "каміння живе", з якого Бог зводить "дім духовний" (1 Пітер 2:5). Поза сумнівом, тут зображується істинний новозавітний храм, який не має стін.

Ми почали цю статтю з трьох запитань. По-перше, ми запитали: "Якою була функція і богословське значення старозавітного храму?" Ми з’ясували, що він наголошував на необхідності приходити до Святого Бога на Його умовах, — через відкуплення гріхів.

По-друге, ми поставили запитання: "Яке відношення має храм до новозавітної віри в Ісуса Христа?" Ми з’ясували, що в Особі Ісуса Бог перебував між нами таким чином, що ми могли бачити Його славу, яку старозавітна скинія лише туманно провіщала. Своєю пролитою на хресті кров’ю, виступаючи від імені грішників, Ісус задовольнив вимоги Божого Закону, прообразом чого і служило принесення у жертву тварин за часів Старого Завіту. Спираючись на завершену роботу Ісуса Христа, Святий Дух вилився на Божих людей у новий спосіб, таким чином, що християнська церква — усі, хто щирою вірою міцно тримаються за Христа — складає "Тіло Христове", духовний храм, в якому перебуває Бог.

Також було поставлене запитання: "Чи служать храми мормонів, у той чи інший спосіб, продовженням біблійного храму?"20 Відповідаючи на це запитання, ми відзначили ряд пунктів, згідно з якими мормонські храми суперечать біблійному одкровенню:

  • Церква мормонів використовує багато храмів, тоді як божественне одкровення зумовлює тільки один.
  • Ааронове священство за стандартами мормонізму нехтує біблійними вимогами щодо походження священиків.
  • Людям, які не належать до роду Аарона дозволяється увійти до мормонських храмів, тоді як до біблійного храму могли увійти тільки священики.
  • Жоден із обрядів, які виконуються у мормонських храмах, наприклад: отримання благословення, хрищення для мертвих21, целестіальний шлюб, не виконувався у біблійному храмі; його функція полягала у здійсненні відкуплення гріхів, що було передумовою для поклоніння істинному живому Богу.22

Ісус замінив Старий Завіт, частиною якого був біблійний храм. Він встановив Новий Завіт, заснований на Його жертві, принесеній одного разу за всіх, на основі якої Він зараз служить як "Великий Первосвященик" у самій святині, тобто небі (Євр. 4:14-16). Таким чином, новозавітний храм — це поняття, яке суперечить тому, що зробив Христос на хресті, і є поверненням до Старого Завіту.

— Люк П. Вілсон
Посилання

1. Походження самарійської релігії починається з повстання десяти північних племен Ізраїлю за часів правління Соломонового сина — Рехав’ама (1 Цар. 12). Північне царство було згодом відоме як Ізраїль або Самарія, а південне царство, яким правили нащадки Давида, було відоме як Юдея. Оскільки Єрусалим і храм були розташовані в Юдеї, цар Ізраїлю побудував два конкуруючі храми, щоб утримувати своїх людей від паломництва до Юдеї й поклоніння в Єрусалимі. Не дивно, що самаряни відкинули всі книги Старого Завіту, окрім перших п'яти (П’ятикнижжя), тому що пізніші книги Старого Завіту переповнені посиланнями на Єрусалим як вибране Богом місце, щоб "покласти там Ім'я Своє", а також на вічний Божий завіт з Давидом і його нащадками як законними правителями Ізраїлю.

2. Книга Мормона говорить, що євреї, які переселилися до Америки, мали багато храмів. Це суперечить умовам біблійного одкровення — див. Алма 16:13; 23:2; 26:29.

3. Старий Завіт наповнений чіткими посиланнями на Боже обрання Єрусалиму (Сіону) як місця для храму, де б "перебувало Ім'я Його": наприклад, 1 Цар. 8:44,48; 11:13,32,36; 14:21; 2 Цар. 21:7; 23:27; 1 Хр. 28:4; 2 Хр. 6:6; 7:12,16; Пс. 77:68-69; Iс. 18:7.

4. Деякі консервативні біблійні дослідники відносять вихід євреїв з Єгипту до 15-го сторіччя до н.е. Такої думки, наприклад, дотримується Меррілл Ф. Ангер (Merrill F. Unger) — Archaeology of the Old Testament (Grand Rapids: Zondervan, 1954, pp. 140-152). Проте, більша частина науковців, включно з багатьма консерваторами, відносять вихід до кінця 13-го сторіччя до н.е., до таких належать, наприклад: Вільям Сенфорд ЛаСор (William Sanford LaSor), Девід Аллан Хаббард (David Allan Hubbard), Фредерік В. Буш (Frederic W. Bush) — Old Testament Survey, 2nd ed. (Grand Rapids: Eerdmans, 1982,1996, pp. 59-60), також Джон Брайт (John Bright) — A History of Israel, 3rd ed. (Philadephia: Westminster, 1972,1981, pp. 123-24).

5. В Мт. 5:21-28 Ісус показує, що істинні вимоги Божого Закону стосуються не просто зовнішньої відповідності, але внутрішнього відношення серця. Отже, ненависть порушує шосту заповідь (вбивство), пожадливість порушує сьому заповідь (перелюбство). Усвідомлюючи це, хто може сказати, що він у точності виконує Божий закон? (2 Хр. 6:36; Рим. 3:19-20).

6. Р. Леірд Харріс, ed., Theological Wordbook of the Old Testament, Vol. 1 (Chicago: Moody Press, 1980), "kapar," pp. 452-53.

7. Послання до Євреїв чітко говорить, що жертви тварин, які приносилися за часів Старого Завіту, не могли по-справжньому відкупити грішників (Євр. 10:4) і були тимчасовим засобом, призначеним до приходу Ісуса Христа, Чию смерть на хресті вони провіщали (Євр. 7:23-27; 9:6-10; 10:1-4).

8. Дослідження, яке очолив професор Рамбамського медичного центру Техніон-Ізраїльського інституту Хайфи (Ізраїль) Карл Скорецький, "показує очевидну різницю в частоті появи гаплотипів Y-хромосоми між юдейськими священиками та їхніми світськими співвітчизниками". Цю генетичну спільність було підтверджено у представників і сефардів, і ашкеназів. Y-хромосома є чоловічою хромосомою і передається виключно по батьківській лінії. (Див. "Y Chromosomes in Jewish Priests,” in Nature, vol. 385, 2 January 1997, p. 32.)

9. Незважаючи на те, що ім’я "Аарон" з'являється 48 разів у Книзі Мормона, жодне з використань не пов’язане з біблійним Аароном або Аароновим священством. Нижче дається список термінів, які використовуються в Старому Завіті у зв’язку зі скинією/храмом і які жодного разу не використовуються в Книзі Мормона: умивальниця (13), ладан (121), ковчег заповіту (48), сини Аарона (97), віко ковчегу (23), день Окуплення (21), Свято Кучок (17), Пасха (59), дім Господа (627).

10. Скинія протягом довгого часу була розташована в Шіло, в племені Єфрема. Проте, Сам Єгова обрав гору Сіон в Єрусалимі ("місті Давида") в Юдеї місцем, де б Він "поклав Ім'я Своє". Обрання Єрусалиму тісно пов'язане із завітом між Богом і Давидом про вічне правління Давидових нащадків над Божими людьми. У Псалмі 77:67-70 читаємо: "Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав, а вибрав Собі плем’я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!... І вибрав Давида, Свого раба...". Це знову наголошує на тому, що біблійне одкровення передбачає тільки один храм.

11. Це висловлювання походить зі статті 4319, яка міститься у NIV виданні Thompson Chain Reference Bible.

12. Mт. 21:12,13; Mр. 11:15-17; Ів. 2:14-17

13. Одного разу апостолу Павлові загрожувала небезпека, коли він був оточений розлюченими євреями, які помилково вважали, що той провів язичника через цей бар'єр (Дії 21:27-29).

14. Обізнаність і зацікавленість простих людей у служінні священика під час його перебування у святині зображена в Лк 1:10. До щоденних обов’язків священика входило кадіння пахощів у Святому, що символізувало молитви Божого народу (Пс. 140:2; Об. 5:8; 8:4). Кадіння вудбувалося на кадильному жертівнику, який знаходився відразу перед завісою. Ось, що відбувалося, коли священик Захарій виконував свої обов'язки: "Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору" (Лк. 1:10). Поза сумнівом, вони молилися, щоб служіння Захарія, який виступав від їхнього імені, було прийняте Богом.

15. Єврейський текст Старого Завіту говорить про різницю між присутністю Бога, яка перевершує все — yashab, і його тимчасовим перебуванням у храмі Старого Завіту — shakan. Соломон усвідомлював це, коли молився під час освячення храму, говорячи: "Будуючи, я збудував оцей храм, на оселю (shakan) Тобі..." Пізніше в молитві він визнав, що ніякий земний храм не може служити місцем перебування безкінечного Творця неба і землі: "Бо чи ж справді Бог сидить (yashab) на землі? Ось небо та небо небес не обіймають Тебе, — що ж тоді храм той, що я збудував?" (1 Цар. 8:12-27).

16. Біблія застерігає християн від участі у потаємних справах (Мт. 10:26,27; Еф. 5:11,12), Ісус стверджував: "Я світові явно казав..., а таємно нічого Я не говорив" (Ів. 18:20).

17. Йосип Флавій, Юдейська війна, IV, 4-6.

18. Ріддербос (Ridderbos) зауважує, що централізація поклоніння в одному храмі полегшила впровадження Нового Завіту після зруйнування храму. Див. Дж. Ріддербос, Deuteronomy (Grand Rapids: Regency Reference Library/Zondervan, 1982, p. 152).

19. Процитовано М. Р. Ді Хааном (M. R. DeHaan), The Tabernacle (Grand Rapids:Eerdmans, 1955), p. 115.

20. Книга Мормона описує Нефія, який будує храм "за взірцем храму Соломона" (2 Неф. 5:16).

21. Щоб з’ясувати, чи підтверджує Біблія практику мормонів щодо хрищення для мертвих, відвідайте сторінку Інституту релігійних досліджень за адресою: http://irr.org/mit/baptdead.html

22. У словах молитви Соломона під час освячення Єрусалимського храму читаємо: "І хто я, що збудую Йому храма? Хіба тільки на кадіння перед лицем Його!" (2 Хр. 2:5).

Останнє оновлення (Четвер, 10 березня 2011, 20:05)

 
Розкажи друзям про цей сайт!