Апостоли і Пророки мормонської Церкви: що про це кажуть апостоли Нового Завіту?

Основна передумова для існування Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів (Церкви мормонів) — це відсутність апостолів і пророків у християнських деномінаціях, яка нібито свідчить про духовне відступлення і занепад. Мормони вважають, що Христос повинен був "відновити" істинну церкву на землі, заново встановивши земну ієрархічну систему, на чолі якої мали б стояти апостоли і пророки (починаючи з Джозефа Сміта, засновника ЦМ). Якби це було так й істинна церква не могла б функціонувати належним або адекватним чином без керівництва живих апостолів і пророків, то нам варто було б серйозно сприйняти заяву про відновлення цих служінь через Джозефа Сміта. З іншого боку, якщо ми маємо поважні причини щодо заперечення управління церквою згори донизу через апостолів і пророків, то ми повинні відхилити претензію ЦМ називатися істинною церквою, тому що така заява базується на хибній передумові.

Новий Завіт згадує про апостолів лише як про перше покоління, тобто служителів, які заклали основи (Еф. 2:20; 3:5; Євр. 2:3-4; 2 Пт. 3:2; Юди 17). Небезпека, з якою церква мала зіткнутися після їх смерті, полягала не у відсутності апостолів або пророків, але у появі вчень фальшивих апостолів і пророків. З цієї причини, як Ісус, так і його апостоли неодноразово застерігали про таку небезпеку (Mт. 7:15; 24:11, 24; Мр. 13:22; 2 Кор. 11:13-15; 2 Пт. 2:1; 1 Ів. 4:1-6; Об. 2:2; 16:13; 19:20; 20:10), але жодного разу вони не висловили стурбованості про те, що церква може втратити свій шлях через відсутність апостолів або пророків. Тож Новий Завіт не дає ніяких підстав для всесвітнього "вертикального" церковного устрою після відходу апостолів.

Новий Завіт не вчить, що після відходу апостолів управління церквою повинно здійснюватися за "вертикальним" принципом. Радше, ми знаходимо принцип "зміни варти" щодо подальшого часу, наприклад у 2 Тим. 2:2, де сказано, що вірні чоловіки мали навчити інших служити так само вірно, як це робили вони. Цей опис передавання віри не є низхідною, вертикальною, авторитарною моделлю церковного управління. Натомість, модель — "горизонтальна", де старші християни навчають молодших, які потім мають навчити наступне покоління християнських лідерів.

Погляньмо ближче і глибше на останні послання Нового Завіту, починаючи з Павлових настанов до Тимофія і Tита (що містяться в останніх натхненних листах, які він написав). Фальшиві вчителі в Ефесі потребували виправлення через те, що вони навчали безглуздим ідеям (1 Тим. 1:3-7), а не тому, що їм бракувало належного визнання від вищих служителів. Як єпископи, так і диякони, в цілому, не повинні впадати в догану ні з етичних, ні з духовних питань (1 Тим. 3:1-13). Головна ідея — щоб на керівних позиціях перебували зрілі християни; нічого не сказано про їх затвердження ієрархічною релігійною організацією. Те ж саме Павло говорить і Титу — щоб він призначив за старійшин бездоганних чоловіків (Титу 1:5-9). Павло не згадує про Тита як про представника авторитарної релігійної ієрархії. Найголовніша мета — це встановлення на Кріті церкви, яка б мала благочестивих і міцних у вірі лідерів, на відміну від "обрізаних", чиї вчення уводили людей від істини (Тит. 1:10-16).

Ані Павло, ані інші апостоли не дають жодних підстав будь-де у Новому Завіті для запровадження наступності апостолів або пророків та їх "вертикального" управління церквою. Відступлення, яке мало прийти, не було повним відступленням через нібито відсутність пророків, але було частковим відступленням, відпадінням декотрих (як про це говорить Павло), тому що вони прийняли слова пророків, через яких діяли "духи підступні" або "демони" (1 Тім. 4:1). Коли прийшли важкі часи і багато людей сповідували віру, але насправді не переживали її в житті, то вирішенням цієї проблеми мало б стати не повторне встановлення церкви разом із новими апостолами і пророками, а щире співставлення свого учення і життя по-справжньому благочестивих людей зі Священним Писанням (2 Тим. 3:1-17).

Якщо ми подивимося на інші апостольські послання, написані в час, коли період апостолів уже проходив і деякі з них уже вмирали, то ми знайдемо той самий принцип. В останніх настановах апостола Петра до церкви він попередив, що так само, як фальшиві пророки з'являлися серед людей у минулому, вони з'являтимуться і серед віруючих (2 Пт. 2:1). Петро нічого не говорить про відступлення церкви з причини відсутності апостолів або пророків. Також він не припускає, що церква припинить існувати. Натомість, після довгої промови щодо божественного суду, який очікує фальшивих пророків і вчителів (2 Пт. 2:1-22), Петро заохочує своїх читачів пам'ятати, про що навчали істинні пророки в Старому Завіті й про що навчав Христос через Своїх апостолів у Новозавітних Писаннях (2 Пт. 3:1-2). Зауважте, Петро не говорить, що християни потребуватимуть керівництва живих пророків і апостолів; ні, він каже, що їм потрібно пам’ятати що сказали пророки і апостоли.

Петро продовжує застерігати християн, кажучи що вони зіткнуться зі скептиками, котрі висміюватимуть християнську віру через "зволікання" приходу Христа і Дня Суду, про які попереджають християни (2 Пт. 3:3-10). Петро припускає тут, що справжні християни будуть вірно продовжувати свій шлях після того, як апостоли відійдуть (і тому отримуватимуть користь від повчань Петра). Апостол заохочує, щоб вони жили благочестиво, поки не повернеться Христос (2 Пт. 3:11-14), знову припускаючи, що благочестиві віруючі продовжуватимуть іти за апостольським вченням аж до дня, коли повернеться їхній Господь. Вони мають бути старанними в додержанні вчення Священних Писань, зокрема й тих, які написав апостол Павло (2 Пт. 3:15-16a). Справді, дещо з того, що написав Павло, важке для розуміння, але християни мають остерігатися ненавчених і нестійких, які спотворюють Павлове вчення й решту Священних Писань (2 Пт. 3:16б). Християни мають остерігатися, щоб фальшиві вчителі не ввели їх в оману. І покладатися в цьому повинні не на керівництво будь-якої авторитарної релігійної організації або відновленої апостольської ієрархії, а на "зростання в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа" (2 Пт. 3:17-18).

Вчення апостола Юди, яке він виклав у своєму короткому посланні, є близьким за темою до вчення апостола Петра у 2 Пт. 2-3. Юда надихає своїх читачів "боротись за віру, раз дану святим" (Юди 3). Вони мають боротися проти фальшивих пророків, які перекручують Євангелію, проти людей, чиє осудження Богом так само безперечне, як те, що спіткало Єгипет, Содом і Гоморру, Каїна і Корея (Юди 4-16). Щоб уникнути впадіння у таку помилку, Юда говорить: "Згадуйте слова, що їх давніше казали апостоли Господа нашого Ісуса Христа" (Юди 17). Знову, церква повинна підтримувати свою цілісність, пам'ятаючи, що апостоли сказали, а не очікуючи з’явлення нових апостолів. Поки християни чекають на повернення Христа, вони мають збудовувати себе у вірі й бути посередниками Божого милосердя для інших (Юди 18-23).

Як Петро, так і Юда, абсолютно чітко продовжують: час апостолів уже проходить; церква зазнає потрясіння від фальшивих пророків і вчителів, але продовжуватиме існувати, поки не повернеться Христос; церква повинна боротися проти обману, твердо дотримуючись Священного Писання, оскільки воно є збереженим одкровенням, яке було дано їй через пророків і апостолів. Не було сказано нічого про те, що церква потребує апостолів і пророків, щоб функціонувати належним чином, або що церква буде відновлена з такими служіннями в майбутньому. Не було згадано або зроблено жодних передумов для існування низхідного, ієрархічного управління у період "після-апостольської" церкви. Натомість, християни були попереджені про появу фальшивих пророків і вчителів, апостоли закликали дотримуватися Священного Писання і зростати в стосунках з Ісусом Христом, християни також отримали обіцянку, що, йдучи цим шляхом, вони збережуть себе в цілості до кінця віку і часу повернення Христа для завершення їхнього спасіння.

Заява, що церква може існувати або мати належну структуру чи управління, лише якщо вона становить ієрархію на чолі з апостолами і пророками — є помилкою. Не тільки ця заява не міститься у Новому Завіті, послання, написані наприкінці апостольської ери, ясно стверджують, що апостоли не сподівалися на продовження їх апостольства і не передбачали встановлення релігійної ієрархії як моделі для "після-апостольської" церкви. Їх головна умова у подальшому виборі лідерів грунтувалася не на церковних структурах влади, а на етичній, духовній і доктринальній вірності вченню Старого і Нового Завіту. Отже, на основі цього принципу, консервативні християни відкидають претензії Церкви мормонів називатися єдиною істинною церквою.

— Роберт М. Боуман-мол.
Manager, Apologetics & Interfaith Evangelism
North American Mission Board

Останнє оновлення (Четвер, 10 березня 2011, 19:42)

 
Розкажи друзям про цей сайт!