Целестіальний закон

Протягом історії християнська церква завжди стверджувала, що у людини після смерті є одна з двох альтернатив: небеса або ад. Мормонізм, з іншого боку, стверджує: те, у що людина вірила й що чинила під час земного життя, приведе її у телестіальне, террестріальне або целестіальне царство. По-справжньому злі люди будуть засуджені до „зовнішньої темряви”.

Зазвичай, щиросердий Святий Останніх Днів (далі по тексту СОД – прим. пер.) докладає зусиль, щоб досягнути целестіального піднесення. Досягнення такого високого положення у вічності дозволить цій людині отримати безліч привілеїв, які неможливі для тих, хто виявився менш щасливим, опинившись у нижчому царстві.

Кожне царство має свій звід законів. Ті люди, що під час земного життя відповідали вимогам телестіального закону, будуть призначені до телестіальної слави; ті, що відповідали вимогам террестріального закону, будуть призначені до террестріальної. Аналогічним чином, людина, яка виконує те, що відомо як целестіальний закон, буде призначена до целестіального царства. Учення і Завіти 88:22 стверджує: „Бо той, хто не може дотримуватися закону целестіального царства, не може витримати целестіальну славу”. Якщо мормон сподівається досягти целестіального царства, він повинен виконувати целестіальний закон.

Що таке целестіальний закон? Апостол мормонів Орсон Уітні сказав: „Йдеться не про якусь одну річ; мова йде про все. Повнота послуху – це життя кожним словом, що виходить із вуст Бога” (Conference Report, October 1910, с. 53).

Президент Бригам Янг пояснював: „Якщо ми підкорюємось цьому закону, дотримуємося його неухильно, живемо згідно з ним, то можемо очікувати, що розділимо благословіння целестіального царства” (Discourses of Brigham Young, с. 404).

Президент Джозеф Філдінг Сміт писав: „Щоб увійти до целестіального царства й досягти піднесення, треба обов’язково дотриматися усього закону... Чи бажаєте ви увійти до целестіального царства й отримати вічне життя? Тоді будьте готові дотримуватися усіх заповідей” (The Way to Perfection, с. 206).

У той час як такі вимоги можуть здаватися проявом релігійного запалу, насправді вони не можуть бути здійснені практично, оскільки ми ще ніколи не зустрічали мормона, який би дотримувався усіх заповідей. Ми не знаємо ні одного мормона, який повністю підкорюється усім Божим постановам, або ж дотримується усього закону.

Якщо мормон не виконує целестіальні вимоги, він, як це визначено Церквою мормонів, буде приречений до нижчого царства і його буде позбавлено можливості стати Богом й пов’язаних з цим благословінь. З цього часу перехід до целестіального царства стає неможливим. Дванадцятий Президент Церкви мормонів Спенсер В. Кімбол навчав, що „між царствами немає руху. Після призначення людини до її місця у царстві, телестіальному, террестріальному чи целестіальному, або ж після її піднесення, вона вже ніколи не зможе піднятися з призначеної їй слави до іншої слави. Це вже навіки!” (The Teachings of Spencer W. Kimball, с. 50).

„Я ще встигну”

Багато мормонів вважають, що вони матимуть можливість привести речі до ладу після смерті. Ця ідея, хоч і є утішною, не має нічого спільного з вченням мормонської Церкви. Мормонізм навчає, що визначальним є саме час земного життя. Мормонський апостол Брюс МакКонкі стверджує: „Одна з найбільших цілей цього земного періоду – це випробування людей, щоб побачити, чи виконуватимуть вони заповіді й ходитимуть у світлі, не зважаючи на звабливі спокуси, що збивають з прямого й вузького шляху” (Mormon Doctrine, с. 229). Мета земного життя полягає в тому, щоб мормон довів свою гідність отримати піднесення. А невдача унеможливить досягнення целестіальної мети.

Президент Джозеф Філдінг Сміт зауважував, що, якщо людина протягом її земного життя відмовляється підкорюватися встановленим законам і правилам, то „після воскресіння її буде призначено до нижчої сфери” (Doctrines of Salvation 1:69). Це узлагоджується зі словами з книги Алма 34:32-33, де сказано: „Бо знайте, це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом; так, ось цей день цього життя є днем для людей чинити діяння свої. І ось, як я сказав вам перед тим, оскільки ви мали так багато доказів, отже, я благаю вас, щоб ви не відкладали день свого покаяння на кінець; бо після цього дня життя, який дається нам, щоб підготуватися до вічності, ось, якщо ми не зробимо доброго з нашим часом, поки ми в цьому житті, то прийде ніч темряви, в якій жодного діяння не можна буде вчинити”. Здається цілком очевидним, що в той час, як деякі мормони вірять, що зможуть навести лад після смерті, ця ідея не підтримується ученням Церкви мормонів.

„А як щодо покаяння?”

Зіткнувшись з цією складною дилемою, багато Святих Останніх Днів покладають надію на доктрину про покаяння. Хоча покаяння у своїх гріхах може здаватися логічним виходом, втім, якщо ми подивимося на загальну картину мормонізма, то побачимо, що насправді воно приречене на провал. Ми повинні пам’ятати, що керівництво СОД наголошує на необхідності „послуху” усьому закону як умові до піднесення, а не на покаянні. Той факт, що мормон повинен каятися, насправді свідчить, про його неспроможність виконати жорсткі вказівки, встановлені керівництвом СОД. Іншими словами, він не виконує целестіальний закон. Якби він його виконував, то не було б необхідності у покаянні. Це іронічно, але щоразу, коли мормон визнає свої гріхи й провини, він робить ні що інакше, як визнає перед своїм Богом, що він не гідний целестіального піднесення.

Визначення Спенсера Кімбола справжнього покаяння є ще більш згубним для мормона. Він навчав, що „покаяння, яке заслуговує на прощення” є таким, під час якого „колишній порушник закону досягає «точки неповернення» до гріха, і при цьому проявляється не лише просте відречення, але також і глибока огида до гріха – гріх для людини стає найгидкішим і бажання або спонука грішити повністю зникає з його життя” (The Miracle of Forgiveness, сс. 354-355). Ми не знаємо жодного мормона, який би вчинив такий подвиг. Хто може сказати, що досяг такого стану в своєму житті, де бажання або спонука грішити вже не є проблемою? Очевидно, що навіть Апостол Павло цього не досяг (Рим. 7:13-24).

Президент Кімбол також сказав, що „виконання всіх наказів гарантує повне прощення гріхів та дає впевненість щодо піднесення” (Miracle, с. 208). Все це ставить Святого Останніх Днів у жахливе становище, бо якщо бажання або спонука до гріха не зникло з його життя й він не виконує всі заповіді, то як він може бути впевнений, що прощений? У своєму буклеті „Покаяння приносить прощення” Президент Кімбол навчав: „Полишення гріха має бути постійним. Справжнє покаяння не дозволяє чинити той самий гріх знову”. Переважна більшість мормонів, з якими ми розмовляли, відверто визнають, що вони нерідко грішать тим самим гріхом двічі. На жаль, якщо це так, то, за словами Кімбола, вони не можуть мати впевненості у прощенні.

Книга Мормона не надає жодного вибачення мормону, котрий зазнає поразки у цій справі. Перша книга Нефій 3:7 стверджує: „... я знаю, що Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що Він наказав їм”. Якщо дотримання усіх заповідей насправді можливе, чому тоді жоден з мормонів цього не робить?

„Але ж я намагаюсь!”

Мормонський апостол Даллін Оукс навчав: „Вимога щодо входження у целестіальне царство – це не те, що під час земного життя ми насправді виконали увесь целестіальний закон, але те, що ми показали Богу, що готові й можемо це зробити” (Pure in Heart, сс. 62-63). Такі коментарі, хоч і приносять утіху тим, хто важко бореться, щоб виконати целестіальний закон, явно протирічать висловам попередніх лідерів Церкви СОД. Наприклад, Апостол СОД Орсон Уітні чітко заявив, що шанси мормона досягти целестіального царства є задовільними лише коли він „дотримувався” заповідей, а не просто бажав їх дотримуватися. Він сказав: „Якщо сьогодні ви дотримуєтеся цих заповідей, що є у силі, то ви виконуєте целестіальний закон й маєте добрі шанси увійти до целестіальної слави” (Conference Report, Oct. 1910, с. 53). Зверніть увагу: Уітні наголошує, що це треба виконати „сьогодні”, а не після смерті.

Десятий Президент Церкви мормонів Джозеф Філдінг Сміт заявив, що обов’язковим для отримання божественості є не готовність, а відповідність закону. „Земний час – це нетривалий період, лише короткий час, який поєднує вічність, що була, з вічністю, що буде. Втім, цей час надзвичайно важливий. Тим, хто зрозуміє це, він дасть або благословіння вічного життя, що є найбільшим Божим подарунком, і таким чином визнає їх гідними того, щоб вони як сини й дочки нашого Вічного Батька самі стали Богами, або, якщо вони не підкорилися й відкинули виконання закону й правил, які були встановлені для їхнього спасіння, їм буде відмовлено у наданні великого дару, й після воскресіння, згідно з їхніми ділами, вони будуть призначені до нижчої сфери. Це життя – найважливіший час у нашому вічному існуванні” (Doctrines of Salvation 1:69).

Книга Мормона говорить: „Бо знайте, це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом; так, ось цей день цього життя є днем для людей чинити діяння свої” (Алма 34:32).

Коментуючи цей уривок, Джозеф Філдінг Сміт писав: „Ці люди, до яких звертався Амулек, чули істину й не були цілковито необізнаними щодо плану спасіння, тому що вони через відступництво вийшли з Церкви. Отже, він оголосив їм, що цей день є днем для їхнього покаяння й навернення до Бога, або ж загибелі” (Doctrines of Salvation, 2:181). Чи сучасні Святі Останніх Днів менш обізнані, ніж люди, до яких звертався Амулек? Хтось може припустити, що вони навіть більш розвинені, аніж Нефійці й Ламанійці, про яких говорить Книга Мормона, й тому так само несуть відповідальність.

У той час як багато Святих Останніх Днів готові чинити те, що правильно, виконати це практично не уже й легко. Повторімося, що керівництво СОД чітко наголосило на послуху целестіальному закону, а не просто на бажанні коритися. За словами Спенсера Кімбола, одного бажання підкорити гріховні нахили недостатньо. Він стверджував: „Намагатися – це ще не все. Так само й покаяння не є повним, коли хтось лише намагається покинути гріх”. Він продовжував: „Намагатися” – це слабко. „Робити все, що я можу” – це не достатньо сильно. Ми повинні завжди робити краще, ніж ми можемо” (Miracle, сс. 164-165). Деякі мормони насправді кажуть: „Я роблю все, що можу, а Ісус робить решту”.1 Цей вислів може здаватися чітким та переконливим, але насправді, якщо мормон виконує целестіальний закон, то для Ісуса нічого не залишається.

Коли люди приймають хрищення й стають членами Церкви мормонів, вони обіцяють дотримуватися усіх законів і заповідей Божих. Звичайно, вони зазнають поразки. Тому щотижня, під час причастя, Святі Останніх Днів мають знову обіцяти дотримуватися заповідей. Кожного тижня вони порушують обіцянку. Тож такі обіцянки надаються знову, коли мормон входить до одного зі своїх святих храмів. Під час обряду ендаументу2, актор, який грає роль Люцифера, дивиться на аудиторію і попереджає: „Якщо вони не чинитимуть згідно кожного завіту, який уклали біля цих алтарів у цьому храмі сьогодні, вони опиняться у моїй владі!” У разі, якщо мормон насправді вважає, що Бог встановив цей обряд, й у своєму серці він знає, що не живе згідно з кожним завітом, який він уклав, чи не буде послідовним визнати, що він знаходиться під владою Люцифера?

Той факт, що Церква СОД змушує своїх членів давати такі обіцянки, щонайменше є невипраданою вимогою. Жодна людина не зможе справдити такі сподівання, втім, день за днем Церква мормонів примушує своїх людей проходити через те, що безсумнівно є безглуздою клятвою. Щотижня члени Церкви дають обіцянку, але щотижня вони її порушують. Незважаючи на їхні особисті намагання, коли вони не відповідають таким немислимим стандартам, керівництво звинувачує їх у порушенні завіту. „А до тих, хто порушує завіти й обіцянки, укладені у священних місцях в урочистий спосіб, ми можемо застосувати наступні слова Господа: «...злочестива людина, яка зневажила поради Бога і порушила найбільш священні обіцянки, що їх дала перед Богом, і покладалася на своє власне судження, і хвалилася своєю власною мудрістю…» (УЗ 3:12-13)” (Spencer W. Kimball, The Miracle of Forgiveness, с. 57).

Висновок

Якщо люди, на праці яких ми читали посилання, насправді були Божими пророками й апостолами і заслуговують на довіру, тоді мормонам є чого боятися, оскільки ніхто не може жити згідно з усіма вимогами, які висунули ці лідери Церкви мормонів. Так прожити неможливо! Ось чому в Посланні до Римлян 3:19 сказано, що ті, хто намагається догодити Богу, виконуючи закон, стають винними перед Ним. Їм це не під силу. Чи може бути, що вчення цих людей не істинне? Можливо, Біблія пропонує кращий шлях? Здається, так.

Біблія стверджує, що всі ми – грішники й не можемо спасти себе самі. Ісус не помер лише задля того, щоб зробити можливим наше воскресіння; радше, Він прийшов, щоб забрати всі (не просто «деякі») гріхи віруючих (Кол. 2:13). Наш гріх відділяє нас від Бога. Втім, коли цю перешкоду було забрано, віруючі були проголошені праведними перед Богом; вони отримали право розділити всі благословіння, які Бог приготував для тих, кого Він покликав. В Божих очах істинного християнина спасає не його частковий послух, а досконалий послух Христа (Рим. 5:19). Коли ми приходимо до Христа через віру, Його праведність «зараховується» нам (Рим. 4:1-8). Лише Його праведність може задовольнити вимоги Пресвятого Бога. Ніщо інше не в силі це зробити. Ми можемо мати впевненість у Божому прощенні, тільки якщо покладаємось на цей біблійний принцип. Продовжуючи наполягати, що спасіння залежить від її добрих справ й особистої праведності, людина буде нести важкий тягар провини й розчарування. Не обманюйтеся! Багато Святих Останніх Днів живуть під величезною вагою провини! Тільки якщо вони повністю покладуться на праведність Христа, вони відчують справжню радість і впевненість в істинних устремліннях до спасіння.

— Білл Макківер

_____________

1 На англійській мові цей вислів звучить як: „I do my best and Jesus does the rest” (прим. пер.)
2 Ендаумент: дар влади, що надається гідним членам Церкви через обряд у храмі. Ендаумент містить настанови щодо плану спасіння (Основи Євангелії, с. 377).

Останнє оновлення (Четвер, 10 березня 2011, 19:34)

 
Розкажи друзям про цей сайт!